Відділ I. Загальний погляд на розвиток обласного управління у XVIII столітті

9. Коли ж дворянські депутати розпускалися комісією по домівках, то одні з них збирали зі своїх виборців усілякі побори «нібито для спільних потреб», удаючи із себе в тих місцях захисників народу; інші втручалися у сторонні справи, що до їхнього звання анітрохи не належали; подавали і в присутствені місця, і в комісію для складання проєкту нового уложення різні прохання; клопотали по канцеляріях у приватних справах, подібно до стряпчих, «але з тією однак різницею, що поважали себе тим, що вони перебувають під високомонаршим охороненням, і визнавали себе через те нібито вже ніде і ні в чому не підсудними» °). Подібний настрій шляхетства був природним наслідком усієї попередньої історії цього стану: нещодавні недоростки з дворян, які так смутно розуміли свою шляхетську честь, як могли дивитися на земську службу як на святий обов'язок кожного громадянина? Як могли чітко зрозуміти всю важливість такої справи, як покликання як депутатів до законодавчої комісії? Безсторонньо вдивляючись у громадське життя 18 ст., не можна не дійти сумного висновку, що не існувало задатків адміністративного самоврядування. І, за словами Блума, зрозумілою стане таємна інструкція, отримана Сіверсом для управління ввіреним йому краєм. Інструкція ця нагадує собою мемуар, складений за Людовіка XIV герцогом бургундським — мемуар, з яким мали узгоджуватися інтенданти в подаваних уряду звітах. У цій інструкції губернатору засвоюються обов'язки господаря й опікуна губернії: йому наказується надсилати в сенат відомості про те, скільки в його губернії дворян, і чим вони живуть, хто з них дбайливо займається господарством, і хто веде життя пусте й безтурботне, марнуючи статки, залишаючи землі необробленими. «Тому, — сказано в інструкції, — ви не залишите протегувати, наскільки це можливо, першим і виправляти останніх, поводячись із ними не як начальник, а як дружній порадник, щоб вони всі знали, що губернатору відоме їхнє домашнє життя, і щоб вони боялися дати йому привід до поганої рекомендації». Щодо землеробства губернатор мав заохочувати селян і поміщиків займатися виробництвом тих продуктів, які на ґрунті кожного найкраще можуть вродити; навіювати власникам і постачати їх порадами щодо влаштування полотняних фабрик; дбати про влаштування лісопильних заводів. Інструкція ця була, втім, лише докладним розвитком тих засад, що містилися в настанові губернаторам 1764 р., зародки яких можна помітити в інструкції воєводам 1749 р., у наказі губернаторам і воєводам 1728 р., послідовний розвиток яких становлять: загальний наказ губернаторам 1837 р. і загальна інструкція генерал-губернаторам 1853 р. Так, протягом століття, під впливом нових завдань уряду — прагнення до благоустрою народного, під впливом того суспільного середовища, посеред якого завдання ці вирішувалися — нездатності суспільства до самоврядування — розвивалися докорінні засади нашої адміністрації: урядова опіка, що встановила переважання бюрократії, що викликала необхідність централізації. Яким же духом була перейнята бюрократія 18 століття, що вийшла із середовища деморалізованого суспільства? Якими були обласні правителі-органи, за посередництвом яких уряд прагнув досягти благоустрою суспільного? Між цими обласними правителями ми зустрічаємо сибірського губернатора Гагаріна, для розслідування зловживань якого в 1717 р. посланий був гвардії майор Лихарєв, із повелінням у всіх містах сибірської губернії казати, що губернатор-де Гагарін..... і недобра людина, що губернатором у Сибіру «йому більше не бути»); зустрічаємо іркутського віцегубернатора Жолобова, відданого на смертну кару за 97 супротивних закону проступків *); пензенського воєводу Жукова, на якого протягом 4 років подано було обивателями 32 скарги про хабарі та всілякі утиски .3), або білгородського губернатора, дійсного статського радника кн. Шаховського, який уже в царювання Катерини II дозволяв обивателям за хабарі займатися корчемством *). Взагалі, зловживання обласних правителів 18 століття були надзвичайні; здирству, вимаганням усілякого роду й кінця не було. Послухаємо, що каже імператриця Єлизавета Петрівна у визначному указі 1760 р.: «несита жадоба користі до того дійшла, що деякі місця, засновані для правосуддя, зробилися торжищем, здирство і упередженість керували суддями, а потворство і потурання — підбадьоренням беззаконникам 5)». Візьмемо навмання два-три приклади, що жваво змальовують дух обласної адміністрації —А—ААЭЧ/ЫАА——А—Э/—Э———«А/А/«—«——— ) П. С. З. № 3284. п. 6.— 2) П. С.