9. Астраханська і 10 — ревельська не були поділені на провінції, а 11 — у сибірській передбачалося здійснити цей поділ °). Подібно до того, як губернії постійно змінювалися у своїй кількості, назві та обсязі — подібно до того і провінції то приписувалися від однієї до іншої губернії, то з них складалися нові губернії. Так, провінції вятська і солікамська від сибірської губ. були зараховані до казанської, ярославська і углицька — від с.-петербурзької до московської °); так з провінцій новгородської, псковської, тверської, білозерської і великолуцької, що входили раніше до складу губ. с.-петербурзької, утворилася губ. новгородська *). Протягом 45 років (1719–1764) приналежність провінцій до губерній вельми змінилася °). Траплялося іноді, що провінція відокремлювалася від губернії і переходила під безпосереднє відання сенату: так, наприклад, уфімська провінція, за чолобитною башкирців, у 1735 р. відокремлена була від казанської губ. і перейшла під відання сенату; воєводою туди призначили бригадира Бутурліна, якому повелено було, однак, подушні гроші з російських повітових людей відправляти казанському губернатору 5). Деякі провінції перебували під відомством центральних місць, поряд із губерніями: так, у 3-й експедиції Камер-колегії, разом із губерніями, відалася і нарвська провінція °). Взагалі, наскільки ми зрозуміли відношення губерній до провінцій, а провінцій до уряду центрального — можемо зауважити, що провінція нерідко була такою ж самостійною обласною одиницею, як і губернія. Здебільшого укази сенату надсилалися до губерній, а звідти вже розсилалися по провінціях, але від цього робилися часті відступи: якщо провінція далеко стояла від губернського міста, то укази сенату безпосередньо надсилалися до провінції, минаючи губернію; деякі ж провінції (сибірська, свіязька, вологодська, устюзька, галицька, орловська, сєвська, єлецька і білозерська) постійно зносилися із сенатом безпосередньо '). Відомості про недоїмки з цих провінцій повелено було також у 1752 р. доставляти прямо до Юстиц-колегії °). Але це були винятки: здебільшого ж губернія слугувала посередницькою інстанцією у зносинах центральних місць із провінціями, а провінцій — із центральними місцями. Винятки ці чимало заплутували й ускладнювали обласне управління 18 століття: вони були слідом колишньої заплутаності у зносинах адміністративних інстанцій, що існувала в 17 ст., коли приписні міста зносилися з приказами то минаючи головні міста, то за посередництвом останніх °). Провінції, взагалі, були поділені на повіти. Утім, зустрічаються винятки: з одного боку, деякі губернії прямо ділилися на повіти — напр., астраханська; з іншого — бували провінції, що не ділилися на повіти — напр., псковська провінція с.-петербурзької губ., суздальська — московської, арзамаська — нижегородської тощо. Але це винятки: здебільшого ж провінція ділилася на повіти. Число повітів у провінціях було різним, сягаючи 2—20: так, наприклад, у провінціях новгородській, ярославській, переяславській, казанській та ін. було по 2 повіти, у воронезькій — 12, у московській — 16, у білгородській — 20 тощо. Здебільшого до міста був приписаний один повіт, але іноді й два: до Серпухова московської пров. приписані були повіти таруський і оболенський “°. Взагалі, повіти носили ще на собі слід свого історичного походження, ґрунтувалися на писцевих книгах. Число їх, величина і приналежність до різних губерній та провінцій також постійно змінювалися. Точніше позначені і роз... ——ы—ыы=—ы—ыы=—=—=——ыЕе—ы—ы—ы—ые—ееыЬ- 1 Ц. С,
Відділ II. Адміністративний поділ імперії у XVIII столітті
сторінка 22/73