3. М. 9335. — уряду центрального, тим звичайнішим було невиконання підлеглими обласними правителями приписів начальницької обласної влади: дуже часто вимоги губернської канцелярії довготривало залишалися без будь-якого виконання 1). Але часи для обласних правителів у 18 ст. значно вже змінилися: тоді як воєводи 17 ст. били іноді царських гінців 2); царським гінцям у 18 ст., посиланим гвардійським унтер-офіцерам, капралам і сержантам — наказувалося іноді несправних обласних правителів — губернаторів, віце-губернаторів і воєвод — тримати в канцеляріях під вартою, доки не буде виконано вимогу уряду, а секретарів і піддячих сковувати 3). Іноді ж наказувалося сковувати за ноги, повісивши на шию ланцюг, і самих губернаторів та віце-губернаторів 4). Змінилися часи і для хабарництва: уряд у 18 столітті енергійно прагнув до його викорінення. Цікаво простежити цю боротьбу уряду з хабарництвом, яка почалася у 18 столітті й тривала до кінця царювання Олександра
1. Протягом усього 18 століття безперервно тягнуться укази, спрямовані на те, щоб зменшити лихоїмство призначенням найсуворіших покарань: жоден урядовий захід не здійснюється у 18 ст., не супроводжуючись застереженнями, що забороняють його виконавцям хабарі; жодної інструкції ми не зустрічаємо — чи видається вона урядовій установі, чи особі, — в якій би не було слова проти лихоїмства. Ці енергійні переслідування хабарництва відкриваються визначним указом Петра В. від 25 серп. 1713 р., в якому великий государ, милосердствуючи до народів своїх держав, прагне викорінити неправедні народні тягарі і лукаві розкрадання державної скарбниці, від яких „всяких чинів люди, а ) П. С.