З. Т. II. ст. 4059–4061. видання 1857. [...] захищає вдовиць, сиріт і чужоземців, за заповідями Божими, виховує юних у цнотливій чистоті та чесних науках; а над усіма цими поліція є душа громадянства і всіх їхніх порядків та фундаментальна підпора людської безпеки і зручності 6)». Органами цієї широкої поліцейської діяльності уряду у 18 столітті були обласні правителі — губернатори та підлеглі їм воєводи. Тому коло поліцейської діяльності губернаторів дедалі більше розширювалося. Зокрема вони наглядали: 1) за викоріненням грабежів, бродяжництва та розбоїв; 2) за припиненням пожеж; 3) за будівельною частиною та шляхами сполучення в губернії; 4) сприяли промисловості; 5) завідували громадським піклуванням; 6) забезпечували народне продовольство; 7) охороняли народне здоров'я. Але хоч якими великими були ці втечі солдатів і рекрутів, вони ніщо порівняно з втечами селян, особливо значними в губерніях прикордонних. Для запобігання цим втечам на кордоні смоленської губернії поставлені були варти, але селяни-втікачі, озброюючись рогатинами, бердишами та дубцями, перебиралися через кордон, розбиваючи варти 1). У 1798 р. арзамаські, алатирські, пензенські та симбірські поміщики скаржилися уряду, що в їхніх повітах — у містах, землянках і лісах — живе близько 5000 втікачів 2); скарга про збіглих селян була незабаром подана і дворянством остзейським 3). При переписі ревізьких душ у сибірській губ., у 1724 р., збіглих селян виявилося в ній 5 389 осіб 4), а слідом за тим у казанській губернії — 3 292 особи 5). Іноді поміщики самі від себе споряджали цілі експедиції для розшуку своїх збіглих селян: так, наприклад, литовське шляхетство скаржилося в 1736 р., що російські дворяни, збираючись велелюдно з дубцями і рогатинами, приїжджають до Литви в їхні шляхетські маєтності для розшуку своїх збіглих селян і разом з тим грабують, б'ють, мучать і розоряють їх самих, відвозячи в Росію з дружинами та дітьми 6). Втечі селян були тим можливішими, що на Дону 7), на Яїку 8) для втікача завжди був готовий і надійний притулок. Крім солдатів і рекрутів, крім селян, тікали також нерідко і ямщики зі своїх ямських слобід, щоб позбутися важкої ямської повинності: у 1790 р. втекли багато ямщиків з тих, які обрані були губернаторами з різних провінцій, для поселення в С.-Петербург 9), у 1740 році втекли також ямщики з тосненського і сосненського ямів 10). Було, таким чином, безліч бурлаків, які не знали свого...
3. М, 6982, *) І. С. 3. П. С.