П. С. З. * П. С. З. № 357, п. 52 і 4. -лення від колегіальності на користь начала одноосібного: у разі повільного вирішення партикулярної позовної справи, губернатор не тільки спонукав членів до швидкого її вирішення, але при незгоді їхніх думок, вирішував сам справу в силу законів і генерального регламенту. Якщо на неправе рішення як канцелярії, так і самого губернатора, подавалася апеляція в яку-небудь колегію, на розгляд якої надходила оскаржена справа — то колегія, за неправе рішення, могла оштрафувати тільки канцелярію, про губернатора ж доповідала сенату. Якщо який-небудь уряд, що мав владу надсилати в губернську канцелярію укази, залишався нею невдоволеним, то замість звичайних дублікатів, повідомляв про те губернатору, вимагаючи від нього спонукання канцелярії; а якщо такий уряд залишався не задоволеним самим губернатором, то разом з губернським прокурором подавав на нього в сенат. Усі секретні повеління, як із сенату, так і з перших трьох колегій, надсилалися на ім'я одного губернатора, а не в губернську канцелярію; а губернатор про отримання і виконання цих приписів доносив і повідомляв від себе одного. З приводу цієї секретної кореспонденції, наставлення 1764 р. наказувало губернатору мати при собі одного секретаря і кілька канцелярських служителів, яких у міру потреби він брав із губернської канцелярії. Цим покладено було початок власне губернаторської канцелярії, що існує нині 1), як окрема установа. Порядок зносин губернатора з канцелярією довгий час не був установлений — і тільки в 1767 р. постановлено правило, що коли губернатори в загальному засіданні губернської канцелярії не присутні, то про потрібне до їхнього відома повідомляти меморіями; губернатори ж у губернську канцелярію повинні були робити пропозицію. Коли ж губернатор був відсутній з губернського міста — до нього відправлялися рапорти. У канцелярії і П. С.
3. М. 123.137. І. Ш. УЄ. провінчальні та воєводські губернатори посилали також запропонувавши, воєводам-ордери і отримували від них рапорти 5).