Відділ III. 1. Історичний розвиток законоположень про губернаторів та їхніх товаришів

ІІ. Устрій губернського управління. 1. Історичний розвиток законоположень про губернаторів та їхніх товаришів. Намісники-кормлінщики, воєводи-правителі, губернатори-опікуни і господарі своїх губерній — три головні типи наших обласних правителів, що відповідають трьом головним моментам в історичному розвитку нашої адміністрації: пануванню приватного права, переважанню казенного прибутку та урядових інтересів, перевазі ідеї народного добробуту. Але останній тип з'ясувався не відразу, слідом за появою в системі обласного управління губернаторів, на початку 18 століття. Спочатку губернатор був майже той самий воєвода 17 століття, той самий оберігач інтересів скарбниці — навіть посади їхні змішувалися, і нелегко вловити ті риси, якими губернатори відрізнялися від підлеглих їм воєвод. Тільки в настанові губернаторам 1764 р. з'ясовуються виразніше ці нові риси, що надають губернатору нового характеру — господаря і опікуна губернії. У цій поступовій зміні свого характеру полягає сенс розвитку цієї установи протягом 18 століття. Отже, на початку 18 століття на чолі обласного управління стали губернатори, спочатку з характером охоронців урядового інтересу, до якого мало-помалу приєднувався інтерес благоустрою. Але не самі лише губернатори були головними обласними правителями в розглянутий нами час: поряд із ними стояли генерал-губернатори та віце-губернатори, які керували деякими губерніями замість губернаторів. Узагалі ієрархія обласних правителів позначилася тільки згодом, слідом за виданням установи губерній: спочатку ж посади їхні перемішувалися — і не тільки не було з чіткістю визначено відмінність губернатора від генерал-губернатора і віце-губернатора, але навіть відмінність губернатора від воєводи, відмінність воєводи провінційного від городового (повітового) і приміського. Змішування посад виявлялося в тому, що, як побачимо нижче, одні й ті самі інструкції видавалися і губернаторам, і воєводам. Двома з перших 8 губерній керували генерал-губернатори; протягом 18 ст. вони зустрічаються взагалі в містах найбільш важливих: у Москві, Ризі, Києві та ін. Іноді одна й та сама губернія поперемінно керувалася то генерал-губернатором, то віце-губернатором: московською, наприклад, губернією звичайно правили генерал-губернатори, але в 1759 р. головним правителем був віце-губернатор кн. Юсупов; при ньому сталися деякі безладдя в управлінні, і Москва, «яко перша і головна в державі губернія, генерал-губернатором паки була забезпечена» 1); подібним же чином, після смерті генерал-губернатора Леонтьєва, управління київською губернією доручено було віце-губернатору Костюріну 2). Тільки незадовго перед установою губерній стала позначатися відмінність генерал-губернаторів від губернаторів, почало вироблятися основне начало цієї установи як головного начальника, що завідує не однією, а кількома губерніями — такі права отримав у 1772 р. генерал-губернатор білоруський гр. Чернишов, у 1774 р. генерал-губернатор...