Тому, як уже зазначалося, підкоморій у Росії — це, як правило, могутній рід чи багатство, молодий спадкоємець великого імені, який на плечах шляхти піднімається до висот майбутнього керуючого справами Речі Посполитої. Саме той факт, що все більше видатних особистостей стали обіймати тут посаду камергера, створював незручності для шляхти. Підкоморій, будучи зайнятий багатьма важливими справами РП, спадщиною, народним рухом, сеймом тощо, а також обіймаючи інші посади та сани, не міг наглядати за справами своєї канцелярії і, отже, захищати права шляхти в галузі камералія. Візьмімо до рук найдавнішу книгу перемишльського підкоморія, і ми в цифровому вигляді на власні очі переконаємося в цій незручності шляхти. І тому Рафал Ярославський, камергер перемишльський, у 1477 році відклав одинадцять справ; його наступник, Яків Конєцпольський, двадцять дві справи у 1478 р. У 1479–1487 рр., під час камергерства наступника Кміти, Станіслава з Пільчи, кількість невирішених справ зросла до шістдесяти двох, і лише кілька вирішених справ, останні з яких включено до цього тому; За часів правління Станіслава Кміти у 1487 р. з двох вирішених справ нараховуємо сім невирішених. Тому неважко здогадатися, що статут Іоанна Альберта 1496 р., за яким камергерам заборонялося відкладати вказані дати під штрафом XIV. штрафи, надходили переважно зі східних воєводств, оскільки вони найбільше постраждали і тут положення статуту самі Підкоморзові стверджують у своїх актах як обов’язкові 69j. І справді, як свідчать перемишльські записи, зміна термінів, встановлених підкоморськими, зменшується і на деякий час припиняється. Вплив східних воєводств на розвиток прикордонного законодавства відбувається цди
'*) Пр. Succam. 254 стор 656 — 657; воєвода розпочав апеляцію на вирок підкоморія. ") AGZ. XV. N. 4634.