") З. 3102, 3107, 3103. ") Зап. 3068. пор. 3070. ") Зап. 3046, 3101, 2993. et 3078, 3080. «") Зап. 3053, 3054.
xvin утримання від подальшої демаркації кордону 64). Це єдиний випадок серед великої кількості вироків суддів, зібраних у цьому томі.
Дійсно, численні приклади демонструють справжню громадянську злагоду сторін, між якими виникли межові суперечки, оскільки, не передаючи справу до суду, вони безпосередньо передавали справу до арбітражних суддів, або, піддавшись умовлянням засідателів Чемберлена чи друзів свідків, які прибули на кінцеву дату, вони передавали справу до арбітражного суду 65). Тому сторони погоджувалися добровільно, вибираючи з кожної по одному, іноді двох або трьох арбітрів і стільки ж старійшин, їм давали вказівки, які вони не могли перевищувати, іноді обумовлювалося, що якщо вони не досягнуть згоди, то вирішуватиме обраний суперарбітр 66); суперарбітр встановлював термін або починав термін на місці, розглядав справу і відзначав межі, а пристав на підставі межових знаків, встановлених арбітражним судом, насипав насипи і відзначав межу, надаючи юридичну форму межі, незалежно від того, були сторони в момент вчинення акта чи ні 6 "). Іноді, як уже зазначалося. Чемберлен був суперарбітром такого третейського суду і рішуче вирішував спір, який, якби він діяв ex officio, залишився б невирішеним, оскільки апеляції з третейського суду не було, і, крім того, сторони зазвичай забезпечували остаточність і непорушність арбітражного рішення істотними недоліками. Сам Подкоморзі, коли він був суперарбітром, зазначив, як ми маємо яскравий приклад у справах, що оскарження його арбітражного рішення було неприйнятним.