Відділ III. 3 (c). Предмети відомства губернської канцелярії: Фінансова частина

Таким чином, обов'язки губернаторів щодо фінансового управління полягали в нагляді за збором, зберіганням і використанням встановлених урядом податей, у нагляді за відбуванням обивателями різних повинностей. А. Щодо збору, зберігання і використання встановлених урядом податей, потрібно розрізняти обов'язки губернаторів за існування фінансових установ, введених у систему обласного управління Петром І — у 1719—1727 рр., і обов'язки, визначені інструкцією 1728 р., що в суттєвих своїх рисах не змінювалися до заснування в 1775 р. казенних палат. Фінансова частина обласного управління в 1719 році отримала такий устрій: під вищим наглядом губернатора і воєвод були засновані наглядачі зборів — іноді земські книготримачі, найчастіше: земські камерири — в губерніях і провінціях, земські скарбники — ще частіше: земські рентмейстери — в губерніях і провінціях, земські комісари — в повітах, до них приєдналися в 1724 році полковники — в дистриктах. Про кожну з цих установ ми скажемо кілька слів. а) Наглядачі зборів або земські камерири повинні були наглядати за всіма государевими доходами в губернії або провінції, за їх зберіганням і використанням. Справи свої вони вели в земській конторі, що знаходилася при губернській або провінційній канцелярії (земській канцелярії). Крім недільних та святкових днів, камерири щодня мали перебувати в земській конторі по 6 годин. Для діловодства при них призначалося по одному або по два писарі. У всіх справах, що стосувалися казенного інтересу, губернатори повинні були радитися з камерирами. Посада ця скасована в 1727 р. Втім, і після цього вони існували в деяких губерніях: це видно, наприклад, з одного указу 1757 р. а) з власницьких селян — палацових, синодального відомства, поміщицьких і вотчинникових — по 74 к. з ревізької душі, і утворена була посада капітан-справника — теперішнього земського справника. г) При розподілі полків на вічні квартири начальники цих полків — полковники — отримали й адміністративне значення, а штабний двір став одним з органів управління. Обов'язки полковників у фінансовій частині полягали в контролі за своєчасним і правильним збором подушної податі земськими комісарами. Останні були, тому, підпорядковані полковникам, яким вони подавали по третинах року подушний збір. Прикметно, як послідовно проведені були Петром І колегіальні начала по всіх галузях адміністрації — вони проникли і в управління полкове, і полковник приймав від комісара гроші разом з офіцерами. Указ 1737 р., що дещо змінив розташування полків і розширив владу губернаторів та воєвод, все-таки не усунув участі полкових офіцерів у зборі подушної податі. Остаточно вони були усунуті в 1764 р., коли збір подушних грошей поклали на одних губернаторів і воєвод. Але указ 1727 р. змінив колишні начала фінансового устрою: скасувавши рентмейстерів і камерирів, поставивши в більшу залежність міське управління — він поклав збір, зберігання і використання казенних сум на воєвод, під безпосереднім наглядом губернатора. Інструкція 1728 р. точніше визначила їхні обов'язки в цій частині, встановивши ті начала місцевого фінансового управління, які незмінно тривали до заснування казенних палат у 1775 році. Ці обов'язки полягали в такому: а) Щодо збору. За всіма доходами в губернії та провінції, крім подушних, губернатору щорічно видавалася з Камер-колегії окладна книга, яку він повинен був зберігати (Див. плакат 1724 р. № 4533) у своїй канцелярії як фундамент окладу. На підставі цієї окладної книги щорічно в грудні місяці складалася прибуткова книга, скріплена по аркушах секретарем: у ній позначалися окремі статті прибутку. Звіряючись із цією книгою, губернатор наглядав, щоб воєводи збирали доходи справно і без недоїмок, висилаючи зібрані суми по третинах року. Збором же безпосередньо завідували воєводи. Для цього кожен воєвода зобов'язувався мати: а) відомості про кількість душ чоловічої статі, як із купецтва і різночинців, так і з селян, записаних у ревізькі сказки і обкладених подушною податтю, визначеному від Військової колегії в губернію для прийому подушного збору. Разом з тим, склавши два рапорти — до Військової колегії і до Камер-колегії — і підписавши їх разом зі штаб-офіцером, позначав, скільки від воєвод надіслано грошей. Цей порядок існував головним чином для збору подушних грошей з повітових селян. Збори ж із посадських — по 120 к. подушних (з кріпосних робітників, що належали посадським, стягувалося, як і з інших селян, по 74 к.), митні та шинкові — збиралися визначеними від ратуш збирачами і подавалися ними воєводам. Дуже часто митні, шинкові та інші міські збори віддавалися на відкуп. Взагалі відкупна система витісняла у 18 ст. систему вірних зборів. Щодо віддачі доходу на відкуп, влада губернаторів була визначена двома регламентами Камер-колегії — 1719 і 1731 років: митниці, шинки, млини, рибні лови та інші оброчні статті вони могли віддавати на відкуп власною владою тільки тоді, коли відкупна сума не перевищувала 3000 р., а термін 4 років. Якщо ж відкупна сума була більшою, а термін тривалішим — вони не могли віддати збір на відкуп без указу Камер-колегії. Про митні, шинкові та канцелярські збори, не віддані на відкуп, губернатори подавали до Камер-колегії рапорти по третинах року. Для збору мита та інших неокладних доходів були особливі прибуткові книги. Про збір печатного мита воєводи рапортували губернаторам по третинах року, а губернатори — до Камер- і Штатс-колегій та в печатну контору. Збірні ж мита висилалися ними до Москви, а з деяких губерній в адміралтейство. Іноді ж провінційним воєводам наказувалося подавати печатне мито прямо в печатну контору, без посередництва губернатора, з обласних канцелярій. Якщо потрібно було здійснити якусь витрату, губернатор надсилав воєводі указ. Цей указ записувався у видаткову книгу; а той, хто отримував гроші, розписувався під ним у книзі, засвідчуючи отримання. Про здійснені витрати городові воєводи подавали щомісячні рапорти воєводі провінційному, а останній — губернатору. Губернатор — до Штатс-контор-колегії. Таким чином, фінансова частина обласного управління у 18 столітті отримала досить правильний устрій. Але бідність народу, численність податей і податків, зловживання при їх зборі — були причинами постійних і величезних недоїмок. Укази про недоїмки, заходи до їх знищення, покарання обласних правителів за допущення їх — наповнюють фінансове управління 18 століття. Всі ці укази не досягали своєї мети: недоїмки не припинялися, і уряд не раз вдавався до їх прощення. Хоч яка повчальна ця сторона нашої адміністрації 18 століття, але ми не будемо про неї просторікувати. Щоб показати, однак, до яких величезних сум сягали іноді недобори, досить зауважити, що з 1720 по 1732 рік лише з митних, шинкових і канцелярських зборів недобору було 6 855 606. В. Губернатори наглядали також і за правильним відбуванням обивателями різних повинностей — державних і земських. Ми звернемо увагу на історичний розвиток їхніх обов'язків щодо відбування найважливішої державної повинності — повинності рекрутської. Тут ми помічаємо постійне коливання законодавства: набір рекрутів постійно переходив від губернаторів і воєвод до призначуваних урядом набірників, від останніх — до губернаторів і воєвод. На час заснування губерній набір рекрутів остаточно переходить до рук обласних правителів. Заснування ж губерній, віднісши...