Відділ III. 3 (b). Предмети відомства губернської канцелярії: Поліцейська частина

З. М. 11.712. — ... маси колодників. Колодники переповнювали всі остроги, і уряд постійно наказував губернській владі швидше вирішувати справи про колодників 1). Укази цього роду постійно повторюються. У 1721 р. наказано було губернаторам надсилати статейні списки про колодників — то через три місяці 3), то щотижня 4), то щомісяця 5). У 1737 р. встановлена була форма для цих статейних списків 6), а в 1761 р. для розгляду їх заснована при сенаті особлива експедиція 7). Указ 1763 р. встановив порядок швидкого вирішення справ щодо крадіжок, розбою та переховування 8). Змучені довготривалим ув'язненням 9), ледве отримуючи денний прожиток, колодники нерідко тікали з острогів 10). Нерідко також здійснювалися ці втечі і на шляху прямування колодників у місця призначення 11). Взагалі, нагляд за колодниками був такий недостатній, що під час самого ув'язнення вони не позбавлені були можливості шкодити суспільству: у 1754 р., наприклад, у каторжника Микити Алексєєва, який перебував на роботах у С.-Петербурзі, знайшли в мішку чавунне ядро, з яким він оголосив майору Тютчеву, що тримав-де його для вбивства людей, і бив тим ядром трьох колодників по головах, а в 1755 р. той же Алексєєв біля адміралтейської фортеці вийняв з палісадника балясину і вдарив нею по лобі іноземку, що йшла від зимового палацу 12). При такому постійному порушенні безпеки суспільної потрібна була міцна поліцейська сила, щоб оберігати суспільство, а між іншим губернська адміністрація зовсім не володіла цією силою, і поліція безпеки по губерніях була в самому жалюгідному стані. Відомі земські установи Івана Грозного, якими він прагнув підняти адміністративне значення громад. У числі цих установ були і губні старости, яким було надано затримання і страту злодіїв і розбійників. Установа губних старост не була, втім, повсюдною: в іншому місті губними справами завідували воєводи, в іншому — посилані від уряду сищики, в одному і тому ж місті іноді губні справи перебували у відомстві то воєвод, то сищиків, то губних старост. У 1627 р. наказано було губних старост запровадити всюди, а сищиків не посилати. Але указ цей не був приведений у виконання, і в Уложенні наказувалося воєводам завідувати губними справами в тих місцях, де не було губних старост. У 1669 р. губні справи повсюдно віддані були у відомство сищиків, яким підпорядковувалися губні старости, а в 1679 р. і сищики, і губні старости були скасовані, а справи їхні покладені на воєвод. У 1683 р. знову стали посилати сищиків, але наступного року губні старости були відновлені і продовжували існувати до остаточного їх скасування Петром І. 20 березня 1702 р. вийшов указ, що наказував: «у містах губним старостам і сищикам не бути, а відати всі справи з воєводами дворянам, тих міст поміщикам і вотчинникам, добрим і знатним людям, за вибором тих же міст поміщиків і вотчинників, у великих містах по чотири і по три, а в менших по два чоловіка, і слухати ті справи і указ по них чинити з ними воєводам нарівні з тими дворянами спільно...» Нагляд за тим, щоб по селах не було розбійників, залишено сотським, п'ятдесятським і десятським, а для упіймання розбійників у Москві посилалися солдати із Судного приказу. Але дуже скоро виявилася недостатня сторона цієї установи: у наведеній нами чолобитній клинських, можайських і волоцьких поміщиків, у 1709 і 1710 рр., показувалося, що оскільки в тих містах немає сищиків, а в селах і присілках — сотських і десятських, то розбійників, що з'явилися в безлічі, ловити нікому. У відповідь на цю чолобитну уряд відрядив у Клин, на Волок Ламський і в Можайськ сищика Козіна, якому для допомоги наказано було брати в тих містах відставних дворян і дітей боярських і всяких служилих людей, яким на службі бути не велено і які не біля справ, а також пушкарів, розсильних, служилих у государевих палацових волостях, поміщикових і вотчинникових сотських і десятських, монастирських служників; услід за тим сищиком був посланий поручик Дієв. У 1719 р. наказано було полковим командирам, розташованим з полками своїми по губерніях, відряджати військові команди для розшуку злодіїв і розбійників з повідомленням губернського начальства; а в 1719 р. наказувалося про викорінення злодіїв і розбійників міцно дбати губернаторам, ландратам і ландріхтерам. Плакатом того ж 1724 р. ставилося в постійний обов'язок полкових командирів і офіцерів міцно дивитися і розвідувати, щоб злодіїв і розбійників у дистриктах їх не було. Воєводи, головним чином зобов'язані викорінювати грабежі і розбій, вельми недбало виконували цей обов'язок: траплялися в їхніх округах страшні грабіжництва, а вони навіть не сповіщали про них уряд. Тому в наказ 1728 р. чітко... П. С. З. № 1900. Губні старости виби... П. С. З. № 3169. УП. С.