З. [не] одні купці, але й різночинці „оскільки вони для всього громадянства, а не для одних купців призначені“ 1). Взагалі, становище городових лікарів було найтяжчим: жителі, наприклад, углицької провінції ні від якого лікаря лікуватися не хотіли 2), а магістрати й ратуші продовжували не видавати лікарям визначеної платні, і останні не мали іноді навіть денного прожитку 3). Тому указ 1746 р., підтверджений у 1760 р., наказував видавати лікарям платню по третинах року з губернських і провінційних канцелярій, стягуючи потім з магістратів 4). Іноді в губернії був губернський доктор, який, можна думати, начальствував над городовими лікарями: так, наприклад, у 1751 р. призначений був губернський доктор в Астрахань, із платнею по 600 р. на рік і з казенною квартирою; коли потреба вимагала, його посилали в міста й повіти для огляду та лікування хворих 5). У 1768 ж році губернатори подавали, що корисно було б мати доктора і в інших губерніях, на утримання якого, можливо, погодилося б дворянство 6). Заводячи аптеки й лікарів, уряд намагався, щоб особи, які не мають медичних знань, не займалися лікарською практикою. Укази 1721, 1750 і 1756 р. забороняли особам, не засвідченим медичною колегією, нікого „а надто підлих людей“ не лікувати 7). Але ці укази постійно порушувалися — і як з аптек здійснювали ручний продаж мазей і пластирів без рецептів, так і знаходилися нетямущі волоцюги, які лікували багатьох людей. Крім того, уряд намагався заводити й повивальних бабок. У 1754 р. лейб-медик Кондоїді подав подання про порядне заснування бабичої справи, внаслідок чого наказано бути присяжним бабкам: у Москві до 15, у С.-П.Б. до 10, а за тим (П. С. З. № 8431.) П. С.
З. № 10.726, — і П. С. З. 13.044 — і П. С. З. № 9711, 10.486.: тим, коли будуть зайві, призначати по одній бабці в кожне губернське місто, за задоволенням же губернських міст — призначати в міста провінційні 1). Для вдосконалення ж повивального мистецтва встановлено було збір з породіль, завідування яким у 1755 році доручено губернським канцеляріям, які відсилали зібрані гроші по третинах року в медичну колегію 2). Але цим не обмежувалися піклування уряду у 18 столітті про народне здоров'я: піддавши в 1768 р. власну особу й особу свого сина і спадкоємця досліду нововинайденого щеплення віспи 3), Катерина II намагалася поширити це щеплення і в народ. У 1770 р. видано було урядом настанову про утримання хворих як у натуральній, так і в щепленій віспі за методом пана барона Дімсдаля 4), а в 1772 р. внаслідок подання іркутського губернатора Бріля, який „не міг без жалю щодня чути, якої... завдається великої шкоди роду людському від природної віспи...“ — заснований був в Іркутську віспяний будинок для щеплення віспи бідним і незаможним 5).