Відділ III. 2. Устрій губернської канцелярії, штати та наказний лад

3. За указом 1749 р. (№ 8562), а за штатами 1763 р. — по одному (див. книгу штатів). — Поміщицьке село часто становило нездоланну перепону для уряду, і приказні, яких посилали від обласних правителів з оголошенням якихось урядових вимог, нерідко зустрічалися поміщиком лайкою, лихослів'ям, а часом і побоями. Часто піддячого, який приїхав, поміщик наказував бити, садити на ланцюг; нерідко також зграї кріпосних людей грабували і розбійничали на дорогах під проводом свого поміщика. Вражає випадок, наведений п. Побєдоносцевим у «Заметках для истории крепостного права в России» [«Нотатках для історії кріпосного права в Росії»], коли ближній стольник кн. Федір Юрійович Ромодановський, посварившись із крапивенським воєводою і комендантом Іваном Левшиним у 1709 р., озброїв усіх людей і селян свого села Жердєва і ходив з ними на місто Крапивну, зруйнувавши збудовану біля міста тинову фортецю. Коли ж Левшин пішов з воєводства, люди Ромодановського поїхали грабунком на його Бєльовську вотчину, пограбували весь дім і худобу його, побили людей, а одного навіть убили 1). Явища подібного роду тягнуться через усе 18 століття, і вже за царювання Катерини II, у 1770 р., слобідсько-український губернатор Щербінін доповідав сенату, що відставний генерал-майор Мейєр, який живе в ізюмській провінції балаклійського повіту, у своїх партикулярних справах до слобідсько-української губернської та в ізюмську провінційну канцелярії шле повідомлення, промеморії та звістки, а указів, що надсилаються до нього зі згаданих присутствених місць, не тільки не приймає, але й відсилає назад із непристойними виразами 2). Таким чином, опір, який знаходили обласні правителі в масі тодішнього народонаселення, переважно серед поміщиків, викликав необхідність забезпечити губернські канцелярії військовими командами, за сприяння яких легше було приводити розпорядження уряду у виконання. Зазначимо на закінчення, що указом 1747 р. наказано було всім присутственим місцям, а в тому числі й губернським канцеляріям, мати свої власні пожежні команди 3). На канцелярські витрати обласних канцелярій спочатку не було призначено жодної суми: тому нерідко траплялося, що діловодство в канцеляріях призупинялося через нестачу необхідного для канцелярської роботи матеріалу — паперу, свічок, сургучу, чорнила, пер тощо. Для усунення цих випадків указ 1732 р. постановив: на канцелярські витрати губернським канцеляріям утримувати по 200 р. на рік, провінційним — по 100 р., а іншим — по 50 і 20 р. 4). Але цього було недостатньо: за розписом 1752 р. всі канцелярії в імперії, крім сибірських та остзейських, повинні були витрачати щорічно загалом по 19 895 р.; між іншим, за рахунками виявлялося, що вони витрачали понад 41 000 руб. 5). Сенат продовжував робити підтвердження дотримуватися розпису 1739 р. — губернатори посилалися на його недостатність. У 1740 р. визначено було: призначати суму на канцелярські витрати не кожній канцелярії порізно, а валовим рахунком на всю губернію, і оскільки потреби окремих канцелярій могли бути різними, то губернатори разом із воєводами й повинні були розподілити цю валову суму відповідно до дійсних потреб кожної канцелярії 6). Слідом за тим підтверджено колишню заборону губернаторам і воєводам брати канцелярські припаси на власні потреби 7). На канцелярські ж витрати с.-петербурзької губернської канцелярії призначено по 500 р. на рік 8). Нарешті, штатами 1763 р. на витрати губернських канцелярій визначено відпускати по 400 р., провінційних — по 200 р., городових — по 50, а приписних — по 90 9). Але й це — і див. П. З. З. № 9460 — 9