Відділ I. Загальний погляд на розвиток обласного управління у XVIII столітті

50. Чуриков усунув своїх конкурентів і зняв підряд за високою ціною >) Взагалі не було таких відносин, при яких воєвода з канцелярією не зуміли б отримати для себе дохід: коли складалася вірнопідданська присяга Катерині II, то бєлгородської губернії міста Валуйок воєвода, колезький асесор Клементьєв, із канцеляристом Бочаровим «не лише за щось інше, але й за приведення до присяги на вірність Ї. І. В. брали хабарі 1)»; подібний же випадок був і в новгородській губернській канцелярії, де реєстратор Яків Ренберг за приведення до вірнопідданської присяги брав з бідних людей хабарі 2). Але хабарництвом не обмежувалися зловживання обласних правителів 18 ст.: будучи хабарниками, вони страшенно сваволили. Це мало місце особливо у віддалених провінціях. До Коли, наприклад, для заготівлі казенних лісів у 1754 р. відправлені були урядом повірені Іван Кільберх і Петро Бок, служителями їм дані були селяни двинського повіту. Кольський воєвода Нечаєв узяв їх усіх силоміць із квартири до воєводської канцелярії, посадив під варту і наступного дня бив батогами, без чолобитної і без будь-якої приказної записки, «нібито за завдану йому образу» 3). У віддаленому Сибіру подібне свавілля обласних правителів було ще більш можливим. У 1746 р. єнісейський воєвода Петро Мирович учинив такий афронт суддівському місцю: до воєводської канцелярії він прийшов без шпаги й мундира, в домашньому негліже — в шубі й ковпаку, «і сидів за столом на місці, де є зерцало, і приймав у прибулого в ту провінцію для ревізування чоловічої статі душ майора Туюсова надіслані з ним із Тобольська укази, і розпечатавши читав у тому ковпаку, про що йому секретар Данило Попов оголосив тихо, а канцелярист Комаров і письмово заявляв, що це указам суперечить, а він їхніх слів не прийняв, посланого для примусу до збору подушних грошей... лейб-гвардії [П. С. З. № 12.933. 2) П. С. З. № 11.616. —] Преображенського полку солдата Петра Галахова вважав підлеглим, посилав до нього укази, і за вимоги та подання його, Галахова, лаяв матюками» 1)... Як і в 17 столітті, від здирництва обласних правителів особливо потерпали беззахисні сибірські інородці. Послані від воєвод для збору ясаку страшенно утискали їх, відбирали в них дружин і дітей та, розвозячи по різних місцях, продавали. У 1737 р. послані були до Сибіру сищики, а в Охотськ призначений був особливий командир для захисту інородців від грабіжництва воєвод 3). Ніщо не допомагало: у 1765 р. уряду знову стало відомо, що в сибірській губернії та в іркутській провінції ясак збирається з крайнім обтяженням інородців, що послані для цього збору сибірські дворяни, козаки та діти боярські збирають [для розслідування зазнаваних інородцями образ і розорень...] ясаку більше, ніж належить, і найбезсовіснішим чином грабують і розоряють безголосих і беззахисних інородців 4); Таким чином, обласні правителі 18 століття успадкували багато чого від своїх попередників — від воєвод 17 століття 5). Від воєвод 17 століття вони запозичили й невиконання вимог центрального уряду: довготривало не надсилали відомостей і рапортів про прибутки й видатки для складання окладної книги всій державі 6); не надсилали ревізьких казок 7); не подавали відомостей про недоїмки 8); недбало їх стягували, а між іншим, коли після миру зі Швецією, у 1721 р., Петро I пробачив усі недоїмки по 1718 р., то воєводи й приказні люди в деяких місцях стягували прощені недоїмки заради власної користі 9). Якщо, таким чином, не виконувалися вимоги уряду... П. С.