Титульні сторінки

Скільки сягає людська пам’ять, у двох сусідніх селах влітку пасли худобу – чи збирали сіно, як кому заманеться. Так сталося і з лісами. І ви повинні нагадати собі; який вигляд мали на той час східні воєводства. Угорський хроніст, який супроводжував Людовіка Угорського в його походах на Литву, розповідає про величезну, в милю завширшки, річку біля Львова, яка перешкоджала походу угорського короля Людовіка, а турецький хроніст початку XV століття також розповідає про мореподібне озеро в Середземному морі. Ймовірно, це були повені, які затопили низинні міста на десятки миль, так що незнайомець під час великих повеней побачив тут якесь Середземне море. Але навіть без цих повеней навіть у найпосушливіше літо країна була в основному багнистою та лісистою, і не тільки в 15 столітті. але й у 16 ​​ст. століття. Тому в прикордонних документах тих часів постійно згадуються ці болота, ставки, болота. «В одному з попередніх томів згадувалося про незліченну кількість ставків, з яких львівські купці, що орендували ставки по всій Росії, мали велику користь від торгівлі рибою, що підтверджується львівськими записами, вміщеними в цьому томі. Не було ніяких труднощів відокремити ставок, зроблений людською рукою, але ці озера, болота і безкраї багнюки були важкою об’єктом для проведення кордону». «Ми вже знаємо, як». тут робили межі, бо іноді на цих величезних просторах було насипано до дюжини курганів 7і) і тут слід додати, що ці верби та кілки вбивали в багнисту землю влітку, але ці кургани насипали взимку, і хоч підкоморський зазвичай проводив своє призначення влітку, ми бачимо приклади канцелярської роботи в полі навколо Свічки, коли морози зрізали ці неприступні болота і боліт, і робив можливим насипання курганів, які потім насипали. Однак зазвичай на цих болотах не ставили жодних межових знаків і навіть не демаркували, залишаючи їх для спільного користування обох сторін. І так не в одному підкоморському акті читаємо: болота діляться на половини72) або що решта болота ділиться так, що на два роки одна сторона, а на третій рік друга сторона має право на користування сіном і болотами73^. Ми також читаємо, що озера поділені на половини, і обидві сторони дозволені однаково ловити рибу 74); або що луки повинні зберігатися з обох сторін згідно з давнім звичаєм, якого новостворені кордони не повинні відступати від75). Але цей давній звичай поволі поступається місцем прогресу. Робилися спроби отримати більше прибутку з цих пустирів, з яких виробляли лише погане сіно, і не щороку, осушуючи мул, за допомогою канав, зроблених з ухилом до якоїсь річки, як-от Сан 76); іноді інша сторона дозволяє іншій стороні зробити канаву через її власну землю, щоб отримати дренаж стоячої води 77) і коли річка, як Wiar, завдає великої шкоди фермі своїми повенями, вона затоплює