Титульні сторінки

поза будь-яким сумнівом із самих актів. Можна також припустити, що статути про накладення штрафу (28 штрафів) на старосту, якщо він не з’явиться в граничний день з 1511 р., поновлення статуту Яна Альберта в 1519 р. про те, щоб свідчення присяжних старост були головною увагою при проведенні межування, а також статут 1523 р., який постановляє, щоб комісарі для розмежування приватних і королівськими маєтками була шляхта, поселена в землі, де відбувається межування, далі мандатом 1550 р., щоб старости, зробивши межування, не чинили ніякої шкоди шляхті і щоб піддані старости не користувалися землями, розмежованими ні пасовищами, ні вуликами, ні яким іншим способом, мандатом 1563 р., щоб всякий староста, який розкидав межові кургани, має повернути їх завершеними до вказаного терміну і під утратою старостинського сану, інакше кажучи, і наші воєводства вплинули на весь розвиток прикордонного законодавства в дусі оборони земельної власності перед беззаконням старости. У справах перемишльського підкоморія знаходимо також докази того, що тамтешнє шляхетство бажало, щоб тимчасовий підкоморій, посланий ad hunc solum acium, був приведений до присяги, а це завдання, як ми знаємо, відбулося лише на початку XVII ст. шляхта довела це до кінця на сеймі. Але на цьому цивілізаційне значення підкоморії та загалом межового права у східних воєводствах не закінчується. У передгірській частині Перемишльщини впродовж століття цілі покоління шляхти ведуть запеклі суперечки з сусідами, що передаються від батька до сина, суперечки часом дуже криваві, засновані на міських судах, а отже, і на королівській владі. Зайдемо в Болановиці, Гориславиці, Стобно, Стобєнець, і побачимо цілі шляхетські клани, що пристали до глави роду, які люто відновлюють давні суперечки з сусідами і борються з ними з усією запеклістю прикордонних воїнів. Вже наприкінці 15 ст. століття перемишльський єпископат був предметом нападок цих неспокійних духів і залишався таким протягом середини XVI століття. століття, і могутні родини Гербуртів, Пілецьких та ін. відчувають силу цих нападів. З книги найстаршого перемишльського камергера можна скласти цілий ряд цих відважних родин, як-от Бжесцянських, Братковських, Хлопіцьких, Хмелецьких, Яскманіцьких, Конюшецьких, Мільчицьких і Нікловських, Ставських, Старомейських, Старжеховських і Троєцьких, між якими не було прикордонних суперечок. незвичайний. Наприклад, родина Замєховських протягом шістдесяти восьми років, тобто двох поколінь, мала не менше тринадцяти прикордонних суперечок. І тому документи камергера вказують на те, що в 1515 р. вони мали суперечку з Хмелеком, наступного року зі Станіславом з Гнєвновиць, у 1522 р. також з тим же сусідом, у 1536 р. з Будеком з Калениково, у 1540 р. з родиною Ловецьких з Накло, у 1541 р. з родиною Пілецьких, у 1556 р. з Chmielecki зі Стобецького, який тричі фігурує в актах того ж року, у 1560 році вони мали суперечку з родиною Хмелецьких, а через три роки зі Старжеховськими, знову у 1565 році з Хмелецкими, а в 1582 році з родиною Ловицьких. Міста, такі як Піскорзова Сосниця, Орліска, Карчміська, розташовані на кордоні сторін, що сперечаються, де засідав прикордонний суд, як-от Лалін, департамент у Саноцьку у справах родин Гумницьких, Пелків, Пакошовських, дуже часто