= Ч — своє останнє слово, і що отже для кожного покоління в області знання і практичної діяльності належить виконати її частку праці. Ніщо не гальмує болю і навмисного і громадянського розвитку як переконання, що знаючи наші лягали в струнке непогрішне вчення, якому не бракує лише обробки в частковості, і що громадські економічні відносини потребують тільки завершену будівлю. Ніщо не відсуває більше назад і науку і громадськість як думка, що наука знайшла секрет людського блатополу\Ія і що все завдання полягає в тому, щоб предвласть суспільство за рецептом того чи іншого моєлітеха. Цфль моя була б досягнута, якби читач виніс зі справжнього курсу убожено, що предмет наукових висловів у галузі державного господарства визначається сукупністю Форм і змісту, що влилася в ці хорми економічного життя; якби предмет вивчення предетавілея йому сам по собі здатним до безперервного вдосконалення, а відтак здатним і рухати науку, пропонуючи їй нові питання, і розвиватися не тільки під її вменем, але і в силу практичних потреб, "
Такі заключні слова предієловія до поліцейського права Прохессора Бунге. З них явітує, що ця частина передмови складає, як би "просильний пункт," звернений до долі, що чекає на книту. Наїве зпа Йоафа В'єш. Чого ж автор бажати для свого твору - Одного, порушити полювання до зайнятий! ю наукою; але це бажання всіх вчених, або бажання загальне всім письменникам, - це рід загальної «рази твих прохальних пунктів, в яких проїють суд «вчиняти за законами.» Особливість нашого автора висловлена в тому положенні, за яким він бажати порушити полювання до заняття наукою, поселивши в читач переконане, що ні наука, ні життя не сказали, та їдвали і можуть сказати своє останнє слово. Здвь вказано доля самих засобів задовольнити автора. Але тут же й запитання: воз-