Природно, я просив власника „Реєстрів Козацьких” дозволити мені познайомитися з ними ближче, що й отримав. Тоді, розглянувши ретельно їхній зміст, я зробив звідти досить великі витяги для себе, виписавши назви всіх полків та їхньої старшини, так само і багато іншого. Після, по виході у відставку власника цього рукопису, я щоразу, бачачись з ним під час проїздів його через Москву до Петербурга і назад, схиляв його повідомити свій рукопис мені для надрукування в „Читаннях в Імператорському Товаристві Історії та Старожитностей Російських при Московському Університеті”, відкритих мною в той час, як Секретарем цього Товариства, отримував від нього обіцянку захопити з собою в наступний проїзд через Білокам'яну; але час летів, а виконання не було видно. По смерті ж його, 4-го липня 1857 року *, я отримав прохане вже від його старшого сина, Володимира Андрійовича, за посеред-
* А. Я. народився 1790 року, в 1806 випущений з 2-го Кадетського Корпусу артилерійським Підпоручиком, був присутній при облогі Ізмаїла, за Базарджицьку справу отримав золотий хрест, брав участь у штурмі Рущука 1810 р., був із Генерал-Маіором Ісаєвим Начальника артилерії 2-ї армії, за тим Ад'ютант Начальника 1-ї армії, брав участь у битвах під Смоленськом (тут поранений у поперек), Малим Ярослазщем (поранений у праву ногу) Червоним, Дрезденом і Лейпцигом, і нагороджений за це орденами Владими ра 4 з бантом та Анни 2-го ступеня: посій Паризького світу у відставці Підполковник з мундиром; наприкінці 1817 р. чиновник особливих доручень особливої Канцелярії Міністерства Поліції, невдовзі зарахований Графом Аракчеєвим до 1 й Бузький уланський полк Маіором проти свого бажання, а через два роки здійснений знову в Підполковники і потім призначивши старшим депутатом в Катеринославську Меграву. уланської дивізії від поміщицьких ішевій, за що, через два роки, отримав діамантові знаки до Анни 2-го ступеня, і вступив черговим Офіцером до Графа Вітта; через 5 років Полковик 8а відмінність; в 1832 р. складається при Наміснику Царства Нольського, вікор
ПЕРЕДМОВА.
ство двоюрідного брата його, нині Професора Московського Університету, Миколи Ілліча Стороженка.
Багато хто, дивлячись на цю „Реєстру Козацьку”, може, мабуть, помітити мені: чи не краще було б зробити з них лише вилучення того, що здасться гідним вилучення в тому чи іншому відношенні? Звичайно, можна було б задовольнитись і подібним вилученням; але я дивлюся на „Реєстру” дещо інакше. Вони мені здавалися важливими для Малоросійського народу, особливо його Козацтва, багато в чому: