відділення від неї, утворення самобутнього існування, про яке, за самим географічним положенням. Чи не могло бути й думки у такого далекоглядного політика, який був, за визнанням усіх сучасників і навіть найлютіших ворогів його, Козацький Гетьман? але все хилилося в цій світовій угоді єдино до того, щоб тільки при стародавніх вольвостях своїх Козацьких залишали "(Само" видсц, стор 13). На це вказуюсь і самі слова в назві „Реєстрів”, в яких читаємо: „Вільності ліє (відлуг) Є. Кр. багато. і Речі Посполитої здавна надані Війську Запорозкому і тепер апробування." Він думав, що в бажанні його залишатися в поєднанні з Польською державою, сам Король цієї Держави, зобов'язаний з» дії представників Єозацьких на виборчому сеймі у Варшаві навіть самим Польською Короною, буде навіть Польською Короною. і довів Ян Казимир насправді, заступаючись сильно за свій договір з Козаками перед Польською Шляхтою, і чути не хотіла про угоду „з підлими хлопами." У таких благонамірних видах Вождь Південної Русі скдонял навіть Московського Государя шукати Польського Престолу по кончині Владислава ІІ-го, розраховуючи, що, за допомогою однокровних і одновірних, легше буде впоратися з неспокійною Шляхтою, яка вже тоді забирала в свої руки все управління Речі Пос. На щастя наше, Ляцька пиха й сліпота зневажили добрий намір Хмельницького: Шляхта не схвалила Зборівського договору, як договору хлопського, договору з хлопами вельможних панів Речі Посполитої, і тому мала бути нова війна, яка невдовзі й відкрилася і яка, переконавши доблестя обставин, що з'єдналися силою колись з ними, як рівих з рівними і вільних з вільними, звернули його погляди туди, куди і слід було по всьому звернутися, якщо він
ПЕРЕДМОВА.
XXVII