Як справжній урядовий документ для посади Генерал-Поліцеймейстера та Генерал-Гевальдігера діючої армії з переведенням у корпус жандармів, Голова Слідчої Комісії протягом перших 17 років. Крім того з 1833 по 1849 і Обер-Поліцеймейстер Варшавський, при чому отримав 1833 р. орден Станіслава 2-й ст. зі звіздою, Генерал-Маіор та 10 х. асе, 1835 маіорат у Царстві в 1500 руб. сірий. 1838 р. орден Станіслава 1-й ет., 1841 р. Анни 1-й ст. у кінці цього року Сенатор Варшавських Департаментів і Таємний Радник, зі збереженням головування у Слідчій Комісії; через рік нагорода 6 т. руб. сірий. одноразово, а через 3 (у лютому 1843) на посаді Головного Директора Урядів Комісії Царства Польського Внутрішніх і Духовних Справ, далі отримує Володимира 2-ї ст., Корону на Ганну, і Білого Орла. 17-го червня, 1850 р., звільнений з мундиром і пенсіоном в 6750 руб. сірий. за Царством, і віддаляється до Полтавської Губернії в селище Чивільчу, Лубенського Повіту, а з 1856 на 1857 р. проводить зиму із родиною своїми в Одесі, з Вересня на 1857 по Квітень живе в Києві, де й помер; похований у Чивільчі, за св. храмі, ним спорудженому. А. Я. був і письменник, поміщав вірші в тодішніх газетах і журналах, на прим.: в Російському Інваліді, Слов'янині (1831), статті про Мазепу, Богдана Хмельницького, розібрав критично 1-ю частину Повістей пасічника Панька Рудого, під назвою: «Думки Малоро. особливою книжечкою, вів записки, з яких деякі уривки див. в 4-й кн. «Читань до Імперії. Суспільство Істор. та Давн. Ріс. 1871 р., від. V, стор 41, а також у 2-й книзі «Російського Архіву» за 1873, стор 175-54; понад тогоописав «Слідчі Справи про Польські емісарів»; їх деякі надруковані в кн. 4 й 1870 р. згаданих вище «Читань,» і склав велике зібрання вельми цікавих, за відгуками бачили те, і різноманітних матеріалів і паперів, переважно до Малоросії, бібліотеку і картинну галерею: з них папери і бібліотека дісталися старшому синові його, Вл. А., а галерея молодшому.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
багатьох Малоросійських дворянських прізвищ, особливо лівого берега Дніпра, і безлічі Козацьких, яких предки перебувають у цих „Реєстрах”, або як урядові посади, що займає, або ж просто як Козаки, що на той час давало останнім права, однакові зі шляхтою; та й багато хто з простого народу (посполитих) також відшукає тут своїх Козацьких предків, нащадки яких з плином часу, за різними несприятливими для них обставинами і навіть часто через недбальство про своє право втратили його надалі.