З цим тісно пов'язана інша також обставина, саме: розглядаючи фамільні назви, бачимо, що величезна кількість їх закінчується на -ч (власне, за походженням, набрякові, раїгопутіса потіпа) та -ський (похідний від місцевостей тощо). Ці назви здебільшого належали особам дворянським, шляхті Російського походження, і при тому в переважній частині Задніпровським (правого берега), нинішніх Губерній Київській, Волинській, Кам'янець-Подільській, і в скромній готівці, що мешкає на лівому березі Дніпра. Це показує, що не все ж таки наше Староруське дворянство до цього часу ополячилося і окатоличилось, а яке й обезнародилося було вже, волею, неволею, мало діяти тоді за одне з піднятими проти утисків, Ляхов, увійти в полки, як воїни і захисники свого роду, землі і віро. Менша кількість з такими дворянськими прозваннями в полицях лівобочних Дніпра пояснюється тим, що тут, у цій „Вишневичині” (тобто, володінні Князів Вишневецьких), що містила в той час у собі майже всю лівосторонню Дніпровську Україну, з осередком її, Лубна повсталі страшно " мітилися на відпадниках " своїх, всюди винищуючи їх смертю, від чого, звісно, число їх мало значно поменшати. Що не було „вистинано” (винищено, вбито), те чи поспішало за Дніпро, із самим державцем Задніпров'я?
VI.
ПЕРЕДМОВА.